До 80-річчя Голодомору в Україні
Спогади про Голодомор
Кожного року в кінці листопада,
ми повертаємося до подій 1932-1933 рр., щоб ще раз згадати тих людей, які
померли від голоду і тих кому вдалося це пережити. Одним із очевидців
Голодомору була моя мама Нетудихата Любов Григорівна. На жаль, вже майже два
роки її немає з нами, але ці рядки написані з її спогадів і подаються від її
імені.
«1932 р. мені виповнилося 13
років. Моя сім’я, яка складалася з 6 чоловік:
вітчима, мами, двох старших братів і меншої сестри, проживала у с. Микільське –
на – Дніпрі. Батько мав невеликий земельний наділ, коня, займався ремонтом
взуття, за що йому інколи приносили продукти. Взимку 1932-33р. коли вже нічого
було їсти, зарізали коня. Але це не допомогло уникнути голоду. Моя мама,
Харченко Наталія Іванівна, вирішила, що залишатися всією сім’єю в селі – це приректи себе на смерть. Взявши мене і
меншу сестру, поїхала в м. Дніпропетровськ, де жила її сестра, яка допомагала
нам пережити ті страшні часи, продаючи свої речі, купляючи хліб. Мама працювала
у наймах за продукти харчування, частину яких передавала в село. Мене теж
влаштували на роботу до заможної жінки, але згодом вона відмовила мені, бо їй
потрібна була доросла людина і мене відправили до дядька – Рибалка Григорія
Івановича, який жив у с. Військове, там я працювала у лісництві. За роботу
отримувала щодня 400 г. хліба і 100 г. круп. Їсти дуже хотілося, по дорозі
додому я не помічала, як хліба не ставало. А з круп варили ріденьку юшку.
Люди, рятуючись від голоду,
шукали зерно навіть у мишачих норах, якщо знаходили, мили його, а потім
розтирали на борошно. Чула я і про випадки людоїдства.
З приходом весни 1933р. з’явилася надія, що лихо пережили, але, на жаль, це було не
так. У вітчима від голоду вже були пухлі ноги. Брати Петро і Сашко весною стали
найматися пасти корів за що їм приносили їжу. Від переїдання помер Петро прямо
на тирлі
Дізнавшись про страшну звістку не
витримало серце і у батька. Разом їх і поховали. Брата Сашка правління колгоспу
відправило на навчання до ФЗУ, а хату забрали до колгоспу. Я, разом з мамою і
сестрою, повернулася у с. Військове. Мама працювала прачкою в лікарні, де нам
виділили кімнату для проживання.
Минуло багато років, але страшні
спогади про голод 1932-33рр. залишилися у мене на все життя».
Губчик О. Я.
Учитель історії
КЗО „Новопокровської СЗШ”
Комментариев нет:
Отправить комментарий